Полтавщина: до Різдва пекли пироги й білили хати

6 січня – Надвечір’я Різдва Христового. Полтавщина має свої традиції святкування.

До Різдва готувалися ще з літа – перший сніп під час жнив залишали необмолоченим, перев’язували перевеслом і перед святом ставили у хаті на покуті. Такий сніп, зазвичай, називали "дідухом" і він уособлював багатство землі, надії родини на добробут та мир.

Хоч перед самим різдвом готувалась пісна вечеря, яка символізувала завершення посту, але вона – багата. Бо на столі повинно бути 12 страв – за числом Христових апостолів і щоб місяць року був прожитий у достатку. Головна страва – кутя, яку варили лиш з пшениці, приправляли узваром, медом, маком. Інші страви - без м'яса, яєць, молока, тваринного жиру, лише на олії. Ось один з найбільш поширених варіантів вечері: кутя, узвар, борщ, смажена риба, тушкована капуста з грибами, голубці з рисом та морквою, пшоняна каша з грибною приправою, салати – один з оселедця та буряка, інший - з кислої капусти, солоних огірків та цибулі, млинці квасолеві, варена картопля, засмачена товченим з олією часником, а ще – приправа, виготовлена із товченого часнику, зеленого кропу, чорного перцю, томатної пасти та олії. Мешканці Полтавщини пекли ще святкові пироги з пісної начинки. Обов’язковою умовою вечері на Святвечір було, щоб батько і всі родина стали за столом і подякували Господу за рік прожитий і попросили гарної долі на рік, що наступає.

Зазвичай, до свята господарі оновлювали гардероб та купували нові горщики, миски і ложки. Обов’язково прибирали в господі та білили хату. Вважалося, що Святвечір нікуди не можна з дому виїжджати, бо вся родина повинна бути разом. Також заборонялось позичати чи просто якусь річ давати чужим людям.

Після святої вечері посуд залишали на столі аж до ранку, щоб і душі предків пригостилися. Діти несли вечерю найближчим родичам та хрещеним батькам. На Зінківщині та Котелевщині була традиція випікати пряники: дівчатам - "баришні", а хлопцям – "вершники". Чим ближчий був родич, тим більшого пряника йому дарували.
До сходу сонця маленькі хлопчики обходили домівки родичів та сусідів, вітали господарів віршиками, бажали всього найкращого. Хлопчиків за це обдаровували пряниками, цукерками, дрібними грошима. Вважалося, коли хату не обмине маленький щедрувальник, то це принесе в родину достаток, багатство та щастя.

Вранці на Різдво родина обов’язково йшла до храму, а вже коли збирали на обід, то тут вже й м’ясні справи. Після обов’язкового відвідування церковної служби родина збиралася за столом, де вже були не тільки пісні страви. Їли м’ясо, ковбаси та кров’янку. Після обіду вже починалися колядування.

Свято Христового Різдва належить до найбільших християнських свят, які Церква відзначає особливо урочисто.

Кульмінацією святкового приготування є надвечір’я Різдва – день чування, молитви й посту. Святвечір, а саме 6 січня, має не тільки глибокі за змістом церковні відправи, а й багатий він на народні обряди і звичаї, деякі з яких сягають ще дохристиянських часів.