Мгарський монастир на Полтавщині, в 6 кілометрах від Лубен, що пережив пожежі, війни, радянське знищення, вже 19-й рік відроджується.
У цих благодатних молитовних місцях нині служать 24 ченці. Заснований монастир 1619-го року на гроші княгині Раїни Вишневецької, сестри Петра Могили.
Головний храм побудований наприкінці 17 століття архітектором Іоганном Баптистом у стилі українського, або козацького бароко. За три століття тут склався свій ансамбль будівель. 1654 року патріарх Афанасій ІІІ, повертаючись із Москви до себе в Константинополь, зупинився у Мгарському монастирі. Заходячи, сказав такі пророчі слова.
«Тут душа моя хоче моє грішне тіло поховати. Напевно місяць побув у монастирі й був похований у Спасо-Преображенському храмі, ще дерев'яному, приблизно на цьому місці», – каже ієродиякон о. Діодор.
Через 8 років по його смерті дістали останки зі склепу і були здивовані: храм наповнився дивовижними пахощами, а самі мощі – нетлінні. Відтоді його прославили як Лубенського чудотворця, до якого звертаються сім’ї, які хочуть мати дітей.
19-го року на престольне свято Преображення більшовики розстріляли 16 агарських ченців разом з ігуменом. Понівеченою залишилася й ікона в храмі – як пам’ять про ті страшні часи. Відродження припало на 1993 рік. Оригінал іконостасу 18 століття відновити неможливо.
Отець Вікторин приїхав сюди 8 років тому як прочанин, на 3 дні і… залишився. Таких тут переважна більшість. Мають ціле господарство.
Монахи ділять своє життя на духовне і господарське. Ранкові та вечірні служби – обов’язкові. Послух, розподілений залежно від віку, здоров’я та здібностей.
«Хто займається на городах, хто займається хлібом, випікає, хто працює язиком, хто може фізично, хто співає, ці послухання по мірі так би мовити нахилів і благословення», – говорить ієродиякон о. Вікторин.
Братія радо приймає усіх, хто хоче побути на самоті та попрацювати на благо монастиря. Є постійні відвідувачі, які проводять тут відпустку, в молитвах до Господа.