Маленька полонянка три дні чекала на маму в замкненій квартирі, поки та «працювала» на трасі

«Я більше нікуди не відпущу свою маму!» - мріє при першій же зустрічі сказати своїй неньці 6-річна Софійка (ім’я змінено). Останній раз дівчинка бачила маму Ірину (ім’я змінено) півроку тому. Тоді вона замкнула її одну в квартирі і, не зважаючи на дитячі вмовляння та плачі, зникла з її життя...

Нелегке дитинство «подарувала» доля маленькій Софійці. Її батько, старший від матері на 40 років, тяжко хворий на онкологічне захворювання, повісився практично на очах своєї доньки. Мати – 27-річна Ірина після смерті чоловіка знайшла розраду у наркотиках. Спочатку пила первітин, а потім спробувала його вживати шляхом ін’єкцій. Шукати роботу Ірина не намагалася. Говорить, що рахувати не вміє (після випуску із інтернату на Сумщині, Ірина закінчила лише 1-й курс полтавського училища й на цьому покинула навчання).

Після декількох місяців поневірянь після смерті чоловіка – Ірина йде в проституцію. «Я ж повинна годувати та одягати свою доньку!» - буде виправдовуватися потім жінка у міліції. Та як показав час не на дитину заробляла горе-матір на своїй «роботі». Закривши маленьку доньку одну в квартирі, Ірина тікає на трасу, де знаходить розраду у гульвісному житті. Три дні Софія прожила в заперті. Голодна, самотня та дуже налякана вона чекала на маму, яка так і не повернулася. Час від часу дівчинка голосно кричала, плакала та била у двері. На щастя, її таки почули – подруга Ірини, яка проживала неподалік. Жінка через вікно витягла дівча із середини.

«Мені було дуже страшно, - згадує Софійка, - я голосно плакала щоб мене почули люди! Я хотіла навіть двері вибити, але не змогла…»

Жінка, що визволила дівча із заперті, відвела маленьку полонянку до своєї родички – Марії Василівни (ім’я змінено), яка погодилася бути нянею для Софії, поки її мати не з’явиться. Марія Василівна нянькувала шість місяців, а рідна мати так ні разу й не навідалася до своєї кровинки. Після цього жінка приймає рішення розшукати горе-матір через міліцію.

«Ми почали пошуки Ірини, щойно отримали заяву про її зникнення, - говорить Жанна Ахіджанян, начальник відділу кримінальної міліції у справах дітей УМВС України в Полтавській області. – Дізнавшись про оточення, в якому спілкується Ірина, а також про місця, де вона може з’являтися, ми приклали чимало зусиль щоб зниклу жінку якомога швидше розшукати!»



Як виявилося, Ірина весь цей час мешкала в одному із полтавських готелів, винаймаючи номер від 100 до 200-х гривень за добу. Туди вона водила своїх «клієнтів», яких було чимало. В середньому за одну «зміну» жінка заробляла від 200 до 500 гривень. В її життя аж ніяк не вписувалася маленька донька.

«Я не залишала Софію одну, - виправдовується Ірина, - я віддала її кумі. Згодом я загубила карточку і після цього не могла ні з ким здзвонитися. Я чула від людей, що донька в порядку, не голодує, а тому повертатися не спішила…»

За словами Жанни Ахіджанян, наразі Софійку поміщено до обласного притулку для дітей «Любисток». Там з нею займаються психологи та педагоги, а її здоров’ям опікуються лікарі. На щастя, у дівчинки не виявлено жодних відхилень у психіці, вона здорова, активна, весела та з радістю бере участь у всіх культурно-спортивних заходах закладу.



Щодо Ірини (матері Софійки), то відносно неї працівники міліції склали адмінпротокол за статтею 181-1 (знання проституцією) та за статтею 184 (невиконання батьками обов’язків щодо виховання дітей)  Кодексу України про адміністративні правопорушення. Також невдовзі має відбутися засідання компетентної комісії щодо прийняття рішення про позбавлення горе-матері батьківських прав. Тим більше, що жінка у письмовій заяві офіційно відмовилася від своєї доньки. Про це маленька Софія ще не знає. Дівчинка кожного дня виглядає маму і мріє сказати їй: «Мамо, я більше нікуди тебе не відпущу!…»