Голодомор 1932-33 років: через Кременчук везли платформи, завантажені тілами людей

26 листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-33 років. Голодом був політикою геноциду московського більшовицького уряду проти України. Він був спрямований на винищення селян, які чинили найбільший опір російським більшовикам та примусовій колективізації. Селянські повстання (у тому числі і на Полтавщині) тривали до середини 1920-х років, а подекуди і довше. Тож режим вирішив “розв’язати українське питання остаточно”. І запровадив примусове вилучення зерна та всіх продуктів харчування із сіл України. Було навіть прийнято закон про “три колоски”, за яким карали тих, хто осмілювався збирати залишене колосся на вже скошених полях. Дехто вважає, що українські міста Голодомор оминув, або що вони постраждали менше. Насправді це не так. Почитайте спогади кременчужан про ті роки і переконаєтесь, наскільки злочинною була політика більшовицької росії. Микола Івко, Кременчук: Людей ховали в одній ямі, ні хрестів, ні табличок не було… У 1933 році я працював в колгоспі «Нове життя» Малокохновского сільської ради. В колгоспі забрали посівні і фуражні фонди, а навесні людей змушували купувати в Кременчуці зерно за 10 рублів банку і здавати в колгосп. У самих колгоспників восени забрали останній кілограм зерна. Представник з Кременчука Самойлов ходив по дворах в пошуках проса і пшона, якщо що знаходив то забирав, а ступи (пристосування для отримання борошна) забирав. Мій сусід Данило Дмитрович, його дружина Євдокія (з ними жили син з дружиною і неодружених два брата) їли черепашок, кішок, але це їх не врятувало. Кіндрат Іванович з Оксаною Марківною мали 17 дітей і всі вони померли. Коли залишалися живими Олена з донькою Вірою, то дочка зарубала матір, посолила і склала в бочку, ще й шкуру зрізала, щоб не видно було, що це людське м’ясо. Сама незабаром зійшла з розуму, ходила навколо села, поки не померла. Був ще один моторошний випадок: Дзюба Павло поїв своїх дітей. Його забрали і до цього дня не відомо що з ним сталося. Вимерло 72 осіб, третина села. Ховали так: виїжджала підвода, забирали трупи і везли не на кладовище, а в урочищі “Чечелівщина”, де була викопана яма одна для всіх. Під’їжджали до неї, перевертали віз, хто як впав, так і засипали землею – ні христів, ні табличок не було. Я, перебуваючи на залізничній станції Кременчук, бачив, як платформи були завантажені мертвими людськими тілами… Іван Романча, Кременчук: У місті викрадали дітей, вбивали й засолювали в підвалах Очевидець Романча Іван Андрійович в 30-ті роки працював в 1-й лікарні і навчався медичному технікумі (нині медучилище), він бачив як в лікарню надходили заморені голодом діти. Їх вмирало настільки багато, що мертвих виносили мішками в яму на цвинтарі за першою лікарнею. У місті з’явився новий вид злочинної діяльності – викрадення дітей. Їх заманювали в будинку, вбивали, засолювали м’ясо і зберігали в підвалах такі собі «консерви». Були випадки поїдання матір’ю своїх дітей.