Рідний батько ховав дочок-близнючок в напіврозваленій хаті, без зв’язку з цивілізацією, цілих двадцять років. Про те що дівчатка під замком просто в центрі села, знали й селяни, й правоохоронці, і соцпрацівники.
Звільнити їх спромоглися лише коли дівчатам вже виповнилося 26 років. Нині вони у психіатричній лікарні - їх розвиток залишився на рівні десятирічних дітей. Сестри не вміють ані читати, ані писати і майже не розмовляють.
До оселі родина Городищенків переїхала, коли дівчатам було років зо три. Тоді сестрички нічим не відрізнялися від інших дітей: гралися з однолітками і згодом навіть пішли до першого класу сільської школи.
Саме тоді дівчат кинула матір, і відтоді жінку в селі ніхто не бачив. Батько якийсь час, ще водив дочок до школи, а на прикінці навчального року раптово відмовився і почав ховати від людей.
У батька близнючок єдине джерело доходів – знайдені бляшанки на звалищі. Жодної провини у вихованні дочок чоловік не визнає. Єдине з чим погоджується - житло потребує ремонту. В усьому іншому каже: дівчата не мали потреби.
«Ми ніколи не бомжевали з протягнутою рукою ніколи не ходили, а самі на себе працювали. І ніколи голодними не були,»- каже батько Олексій Городенко.
Втім показати, де спали дівчата та що їли, Олексій відмовився. Просить вірити на слово, що годував навіть делікатесами.
Наразі сестри проходять курс реабілітації. Їм потрібно займатися, аби хоч частково пристосуватися до життя у суспільстві. Хоча повноцінними його членами вони стануть наврядчи. Тому відновлення психологи радитимуть дівчаткам інтернат.