Нові назви вулиць Полтави - провулок Академіка Євгена Федорова, Михайла Амвросимова, Віктора Андрієвського

Загалом у процесі декомунізації в обласному центрі змінено назви 110-ти вулиць, майданів, провулків, парків тощо, а також назви двох адміністративних районів. Більшість з них найменовані на честь видатних особистостей, які відстоювали українську державність за покликом душі, у боях з іноземними поневолювачами, а також на професійній ниві. Серед нових імен – і видатні полтавці, які уславили Україну і полтавський край у мистецтві, архітектурі, кіно, театрі, у піснях, виробах декоративно-прикладного мистецтва. Це і видатні науковці, лікарі, воїни-визволителі. Серед видатних полтавців імена тих, хто протягом усього життя працював на славу Україні, а також імена тих, чиє коротке життя спалахнуло і згасло, жертовно покладене на вівтар Свободи і Незалежності держави. Громадяни мають знати своїх справжніх героїв та достойників, пам’ять про яких увічнена у нових топонімах.

Під час декомунізації окремим вулицям і провулкам було повернуто їхні історичні назви, чим відновлено історичну справедливість.

Полтавська обласна державна адміністрація оприлюднила брошуру "Нові топоніми міста Полтави після декомунізації", інформація з якої була використана у цій статті.

Федоров Євген Павлович (1909, Іркутськ, нині РФ – 1986) – радянський і український астроном, дійсний член АН УРСР (з 1969).
У 1937 закінчив Іркутський університет. Працював асистентом, старшим викладачем, директором обсерваторії Іркутського університету. Учасник Другої світової війни. У 1944-1947 – аспірант Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР, в 1947-1959 – науковий співробітник, учений секретар Полтавської гравіметричної обсерваторії АН УРСР. З 1959 працював в Головній обсерваторії АН УРСР (до 1973 – директор, до 1979 – завідувач відділом фундаментальної астрометрії, з 1979 – консультант).
Автор понад 200 наукових робіт. Основні наукові роботи присвячені астрометрії, теоретичним і практичним питанням обертання Землі, його зв'язків із різними геофізичними процесами, а також питанням побудови координатних систем в астрономії і геодинаміці.

Відповідальний редактор (1965-1975) міжвідомчого збірника «Астрометрія і астрофізика», що видавався Головною астрономічною обсерваторією АН УРСР. Займався питаннями реорганізації Міжнародної служби руху полюсів на основі нових прогресивніших ідей. Своєю діяльністю сприяв розвитку та зміцненню зв'язків між ученими різних країн. Президент Комісії № 19 «Вивчення змінності широт» Міжнародного астрономічного союзу (1955-1961), голова Комісії з вивчення обертання Землі Астрономічної ради АН СРСР (1962-1966).

Лауреат Державної премії УРСР (1983). За активну участь у підготовці всесвітнього святкування 500-річного ювілею з дня народження Миколая Коперника і внесок в астрономічну науку нагороджений золотим знаком ордена «За заслуги» ПНР (1973). На честь ученого названо астероїд 7628.

Література: Проскурня А. Його імям названа планета, а вулиці у Полтаві – немає // Вечірня Полтава. – 2016. – 2 березня. - №9(1201). – С. 14.


Амвросимов Михайло Андрійович (бл. 1776, Санкт-Петербург – 1825) – архітектор.
Вихованець московської архітектурної школи під керівництвом російського архітектора М. Ф. Казакова. 1790 розпочав службу в Преображенському полку, з 1797 – вчитель архітектури і арифметики, через рік – помічник архітектора в Конторі міських будівель, з 1799 викладач архітектури у Школі землеробства. У 1802 запрошений генерал-губернатором О. Б. Куракіним до Полтави, де до 1817 очолював губернську креслярню, працював губернським архітектором. Під його керівництвом були розроблені генеральні плани м. Полтави (1803 і 1805), проект забудови Круглої площі як адміністративного і громадського центру, у 1811 – новий варіант плану Полтави. У 1804 розробив первісний проект Монумента Слави на Круглій площі (здійснений в 1805–1811 за участю Тома де Томона і ск. Ф. Щедріна). Також за його проектами у Полтаві збудовані: богадільня (1808, 1820–1823, нині Обласна клінічна лікарня), театр (1810), заїжджий двір (1812), торговельні ряди (1812–1814), житлові будинки. Брав участь у розробці проектів реконструкції повітових міст Полтавщини і Чернігівщини (1803–1805, співавтор А. Карташевський). Разом із помічниками у повітових містах збудував: споруди «присутствених» місць – 23; поштові будинки у 105 населених пунктах; лікарні у Кременчуці, Ромнах, Пирятині; військові казарми й лазарети у Зінькові, Гадячі, Ромнах, Хоролі, Кременчуці і Прилуках; виконав ансамбль споруд для Іллінського ярмарку у Ромнах; розробив і здійснив проекти повітових училищ, будинків гауптвахт в Кременчуці та інших містах; в Кременчуці збудував браму з огорожею навколо міського саду.

Література: Ханко В. М. Енциклопедія мистецтва Полтавщини. У двох томах. Том перший. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2014. – С.86-87.


Андрієвський Віктор Никанорович (11.11. 1885, Полтава –15.09.1967, Дорнштадт, ФРН) – громадський діяч, публіцист та педагог.
Закінчив Першу полтавську гімназію, природничий факультет Київського університету (1907). З 1909 викладав хімію і товарознавство у Полтавському комерційному училищі, співпрацював з часописами «Рідний край», «Сніп», «Літературно-науковий вістник». Від 1912 член «Громади», один із фундаторів українського клубу в Полтаві. У 1913–1916 – гласний Полтавського губернського земства. У 1917 обраний гласним Полтавської міської думи, в 1917–1918 – Полтавський губернський комісар у справах народної освіти. Брав участь у реорганізації нижчої школи, започаткувавши курси українознавства. З приходом у 1919 до влади більшовиків змушений залишити Полтаву та виїхати до Галичини, де керував проддепартаментом Державного секретаріату ЗУНР.

З 1920 на еміграції в ЧСР: працював у культурно-просвітницьких організаціях у таборах для інтернованих у містах Ліберець та Яблонець-над-Нисою. Від 1922 – директор гімназії та референт культури української громади у Каліші. У червні 1941 обраний другим заступником голови Українського Національного Комітету у Кракові. У повоєнні роки мешкав у Німеччині, де займався публіцистикою. Головна праця – мемуари в 2-х томах «З минулого» (1917-й рік на Полтавщині) (1921, Берлін; 2-е вид. 1963, Нью-Йорк). Інші праці: «До характеристики українських правих партій» (1921), «Три громади» (1938), «М. Лисенко» (1942) та ін.

Література: Пустовіт Т. П. Сторінки біографії Віктора Андрієвського // Виявлення та дослідження пам'яток національно-визвольних змагань українського народу на Полтавщині (1917–1920 рр.). – Полтава, 1995. – С. 41-49; Пустовіт Т.П. Український клуб у Полтаві // Пам’ятки України. – 2014. – Серпень. – №8. – С. 48–55.


Апостол Данило (4 (14) грудня 1654? с. Сорочинці Миргородського полку, тепер с. Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області – 17 (29) січня 1734) – Гетьман України (1727-1734).

Має пряме відношення до Полтавщини, оскільки тривалий час обирався Миргородським полковником (з 1682-1686 і 1693-1727). Після ліквідації гетьманства у 1722, активно виступав за його відновлення, відстоював права Гетьманщини. Похований на Полтавщині у с. Великі Сорочинці (тривалий час село було його резиденцією).
Один з небагатьох гетьманів, місце поховання якого відоме достеменно.

Література: Полонська-Василенко Н. Історія України. Том 2. Від середини ХVІІ століття до 1923 року. – К.: «Либідь», 1992.


Далі буде ...