Імена героїв назавжди залишаться в пам'яті людей

Говорять, час лікує. Можливо й так. Тільки дружини загиблих міліціонерів у це не вірять з того часу, коли у двері домівок постукала біда, яка назавжди розділила життя на дві частини: «до» та «після» загибелі чоловіка.



22 березня минає 20 років з того часу, коли під час виконання службових обов’язків трагічно загинув дільничний інспектор Полтавського РВ, капітан міліції Володимир Васильович Линько. Дома на нього чекали дружина Ганна, 5-річна донечка та син.

Того вечора дружина чекала чоловіка вдома. Аж раптом почула десь на вулиці звук сирен. Їй відразу стало неспокійно. Жінка зателефонувала до райвідділу, де працював чоловік. Серце не обманеш, черговий відповів, що Володимир Линько потрапив у ДТП, але причин хвилюватися немає. Та вже через годину Ганна Линько дізналася, що її чоловік помер по дорозі у лікарню.

Минуло 20 років... Але Ганні Григорівні й досі важко про це говорити. Вона бережно перегортає сторінки сімейного альбому. Сотні разів передивляється грамоти, відзнаки чоловіка, яких за усі роки бездоганної служби зібралося чимало. Як сімейні реліквії зберігає друковані видання, в яких неодноразово писали про Володимира Линька, адже він був зразковим дільничним.

Ганна Линько з болем говорить: «Володимир неодноразово ризикував життям, ходив, як кажуть, «по краєчку», а загинув у ДТП. Чоловік майже ніколи не розповідав мені про небезпечність своєї роботи. Всі подробиці я дізнавалася від знайомих або його колег».

Ганна Григорівна згадує, що коли у селі, де вони жили, сталося вбивство двох дівчат, Володимир Васильович першим кинувся наздоганяти злочинця. Нелюд тоді намагався втекти на тракторі. Капітан Линько не рахуючись з небезпекою, не став чекати допомоги колег, заскочив на підніжку трактора, і самотужки затримав злочинця.



Сотні разів перебираючи у пам’яті подробиці тих фатальних подій, Ганна Григорівна все більше згадує фактів, що доля начебто подавала якісь ознаки: «За тиждень до загибелі святкували п’ятий день народження маленької Людочки. Володимир дуже любив сім’ю, і намагався балувати нас усіх, навіть без нагоди, а тим паче на сімейні свята. Тож, і цього дня обновок купив усім: і улюбленій донечці-іменинниці, й сину, й мені. Та коли я спитала, чому нічого не купив собі, чоловік відповів: «Буду жити – куплю».

Але не судилося...

22 березня, як і кожного року, вдома у Ганни Григорівни зберуться родичі, друзі та колеги. Вони хвилиною мовчання вшанують пам’ять трагічно загиблого капітана міліції, який свого часу обрав найпочесніший обов’язок в житті – служити народу України.

Імена героїв назавжди залишаться в пам'яті людей, а їхня сумлінна служба завжди буде прикладом для молодих правоохоронців.