Шкільний автобус, який відповідає стандартам – мрія чи реальність?

Ще минулого року набув чинності національний стандарт України ДСТУ 7013:2009 «Автобуси спеціалізовані для перевезення школярів. Технічні вимоги». Втім, активно заговорили про нього лише нині, адже хоча шкільних автобусів у сільській місцевості й досі катастрофічно бракує (наприклад, Полтавщина забезпечена лише на 50% від потреби), цьогоріч їх все ж таки побільшало. Тож настав час подбати, аби автобуси для школярів, не лише були «на ходу», але й відповідали усім вимогам техніки безпеки, а для подібного виду транспорту вони суворіші, ніж зазвичай. Це пояснюється, не лише специфікою учнівського «контингенту», для якого характерно бути неуважними під час поїздки, бешкетувати та не міцно триматися за поручні, а й особливістю маршруту, адже шкільним автобусам дуже часто доводиться курсувати горбистими грунтовими чи гравійними дорогами, коли різкого гальмування не уникнути.

У березні поточного року біля села Феневичі, що на Київщині, шкільний автобус в якому везли дітей на відпочинок, з невідомої причини загорівся. Максимально унеможливити подібні нещасні випадки під час транспортування учнів і покликаний вищезгаданий стандарт, який поширюється на спеціалізовані автобуси, призначені для перевезення школярів, у тому числі з обмеженою здатністю пересування, та осіб, які супроводжують школярів. Автобус, виготовлений за всіма його вимогами, має цілий ряд переваг над своїми металевими «родичами».

По-перше, планування салону автобуса розраховане лише на перевезення пасажирів, які сидять. Він має бути обладнаний автономною закритою системою обігріву, що забезпечує підтримування на висоті 60 сантиметрів від підлоги температури не менше ніж плюс 15 градусів за будь-яких погодніх умов. Бо ж, як відомо, щоденна їзда на холодному сидінні не сприяє зміцненню дитячого здоров’я. Обов’язковою є і наявність хорошої вентиляції, медичної аптечки та вогнегасника. Проходи мають бути покриті матеріалом, що перешкоджає ковзанню. З обох сторін автобуса встановлюють одне чи кілька зовнішніх дзеркал заднього виду з електропідігрівом. Також висувається ряд вимог щодо міцності кузова, планування салону, розмірів та розташування сидінь, які повинні бути обладнані інтегрованими підголівниками та підлокітниками, дверей, поручнів тощо.

Окремо прописані вимоги для автобусів, які перевозитимуть школярів з обмеженою здатністю до пересування, зокрема, інвалідів на візках. В таких транспортних засобах передбачені місця для розташування крісел-колясок, пристрої для їх безперешкодного завантажування та вивантажування, тощо.

Будь-який шкільний автобус має відповідати суворим вимогам з техніки безпеки, якими з поміж іншого, передбачена наявність пристрою обмеження швидкості руху, що перевищує 70 км/год. Робоче місце водія повинно бути обладнане тахографом, звуковою та світловою сигналізацією, які попереджатимуть про перевищення швидкості.

Кузов автобуса за стандартом має бути жовтим, щоб його добре було видно ще з далеку. Спереду і ззаду на ньому повинні бути нанесені розпізнавальні знаки: «Діти» та «Обмеження максимальної швидкості». Шкільні автобуси обладнують проблисковими маячками та звуковою попереджувальною сигналізацією.

Кабельні коробки та трубопроводи, каркаси та підставки сидінь для пасажирів і водія, поручні, перегородки салону автобуса, матеріали, якими обшиті сидіння та інше автобусне «начиння» повинно бути виготовлено з негорючих або важкогорючих матеріалів. У пасажирському салоні заборонено використовувати шторки з легкозаймистих текстильних матеріалів. Шкільний автобус повинен бути оснащений щонайменше двома сертифікованими в Україні порошковими вогнегасниками зі зарядом вогнегасної речовини не менше ніж 5 кілограмів кожний.

Відповідність автобуса зазначеному стандарту підтверджується наявністю сертифіката відповідності, виданого органами із сертифікації продукції у встановленому законодавством порядку.

Водієві шкільного автобуса недостатньо звичайної категорії: потрібен спеціальний допуск, та як мінімум 5 років стажу.

Контролює дотримання правил перевезення пасажирів державтоінспекція.

Між іншим, найбільшою популярністю шкільні автобуси користуються в США, де вони підвозять навіть тих, кому до школи не так уже й далеко. В Україні право на безпечне, регулярне і безоплатне перевезення мають право учні з сільської місцевості, які мешкають щонайменше за три кілометри від школи. Втім, не кожна територіальна громада може дозволити собі придбання подібного транспортного засобу. Орієнтовна вартість одного шкільного автобуса місткістю 25 місць становить 300 тисяч гривень, а одного спеціального шкільного автобуса (для перевезення інвалідів на візках) - 380 тисяч гривень.

Загальна потреба в шкільних автобусах на початок нинішнього року становила близько 2-х тисяч одиниць, з яких біля сотні – це транспортні засоби для дітей-інвалідів. Крім того, потребували оновлення понад 700 автобусів, які експлуатуються більше 10 років.

Тож рішенням уряду строк дії програми «Шкільний автобус» продовжено до  2015-го року, а обсяг фінансування збільшено. Проте, шкільні автобуси, які відповідають чинним стандартам, поки що, на жаль, залишаються лише мрією для жителів багатьох населених пунктів, у яких малокомплектні школи позакривали, а до найближчої великої – дістатися, особливо по розмитих дощем, чи занесених снігом неасфальтованих шляхах, ой як не просто. Там раді вже бодай найгіршому транспортному засобу, який би допоміг учням потрапити на уроки. Втім, хочеться сподіватися, що вже найближчим часом цю проблему таки буде подолано і, школярів возитимуть на заняття не «на чому прийдеться», а як це належить по закону, на шкільних автобусах, які відповідають національним стандартам, без ризику для їхнього життя і здоров’я.