На Полтавщині обговорювали проблему суїцидів серед неповнолітніх

10 квітня 2013 року начальник управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області генерал-майор внутрішньої служби Микола Ісаєв взяв участь у програмі «Тест на майбутнє» в ефірі Полтавської обласної телерадіокомпанії «Лтава». В ефірі обговорювалося питання самогубства у середовищі неповнолітніх. У ролі експертів даного питання виступили також лікар-психотерапевт Іван Лобанов та ієрей Стефан Водяник, ключник храму Тихона-Задонського.

Що ж таке самогубство? Невмотивований потяг до самознищення, за Фрейдом, чи якісь об’єктивні передумови. Саме про це йшла мова протягом години у студії.

Від багатьох своїх пацієнтів, які побували у гарячих точках, я чув, що кулю в чоло собі пустить лише боягуз, - розповідає лікар-психотерапевт Іван Лобанов, - але тут є різні варіанти. Наприклад, якщо людина закриває своїм тілом товаришів від вибуху гранати. Але чи слабка ця людина, чи сильна? Адже це свідома дія, яка призводить до смерті людини. І інший приклад, коли людина не може впоратися із своїми проблемами та скоює в результаті самогубство. Безумовно і те, і інше - це самогубство. Але якщо у другому варіанті це прояв слабкості, то у першому прикладі навпаки – прояв сили духу і свідомості. Тут приклад жертовності.

Вчені виділяють три основних типи самогубств – демонстративний, афективний та істинне самогубство. Демонстративний тип – це спроба самогубства, де дія направлена на інших людей. Така людина намагається маніпулювати людьми – рідними, близькими, своїми однолітками. У них немає цілі вбити себе, а ціль – продемонструвати і підкорити собі, тобто це своєрідний психологічний тероризм. Афективне самогубство вчиняється імпульсивно. Характеризується одномоментністю, короткочасністю та сильними емоційними переживаннями. Найчастіше завершується смертю. І самий рідкісний тип – істинний суїцид. Коли метою людини є безпосередньо смерть.

Фахівці відзначають, що у віці до 13 років суїцидальні спроби рідкісні, а починаючи з 14-15 років суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму у 16-19 років.

Факторами ризику відзначають хронічну депресію, безнадійність, відсутність бачення виходу із скрутного становища, нескінченна низка неприємностей, втрата когось із дорогих людей, розрив з коханою особою, зрада, шантаж, приниження, знущання, конфлікт з близьким оточенням, алкоголізм, наркотична залежність. Немалу роль відігріють і засоби масової інформації та Інтернет.

У слідчих ізоляторах та виховних колоніях особливу увагу звертають на попередження самогубств серед неповнолітніх. Адже потрапляння за ґрати – це великий стрес та потрясіння для підлітка. Вони знаходяться у дестабілізованому стані та оточені комплексом психотравмуючих факторів. Слід зазначити, що основна частина неповнолітніх, які утримуються в пенітенціарних закладах – педагогічно занедбані. Мають поведінкові відхилення, соціально дезадаптовані та мають порушення в комунікативній сфері.

Найчастіше трапляється так, що підліток саме в слідчому ізоляторі вперше починає регулярно відвідувати заняття в школі, оволодіває навичками самообслуговування та гігієни. Є приклади, коли неповнолітні демонстрували аутоагресивні дії, перебуваючи на волі. Наприклад, один із ув’язнених СІЗО має сліди більш ніж 20 фактів нанесення собі тілесних ушкоджень та спроб самогубства.

У Кременчуцькій виховній колонії, станом на 10 квітня, відбувало покарання 226 вихованців. З них 20 перебуває на профілактичному обліку: 6 – схильні самогубства, 14 – до членоушкодження. Психологи установи забезпечують психологічний супровід всіх вихованців протягом всього терміну відбування покарання. До профілактичної роботи з неповнолітніми, які схильні до самогубств чи членоушкоджень, активно залучаються священнослужителі, представники громадських організацій, студенти навчальних закладів, які проходять стажування на базі установи, близькі та родичі вихованців.

Проблема суїцидальної поведінки серед неповнолітніх характерна не лише для тих, хто опинився за ґратами. Це проблема всього суспільства. Тому вчасно розпізнати та допомогти підлітку повинні в першу чергу батьки та друзі. Адже частіше за все підліток найбільше переживає із-за непорозумінь в сім’ї. Якщо батьки ведуть асоціальний спосіб життя, не звертають на своїх дітей уваги, пиячать або вживають наркотики, підліток стає тривожним та агресивним. Ця агресія спрямовується не лише на самого себе, а і на оточуючих.

Отже, якщо підліток погрожує покінчити собою, демонструє різкі зміни настрою або агресивні напади, переніс тяжку втрату, роздає цінні речі, приводить до ладу свої справи, просить вибачення, немов прощається, ризиковано себе поводить, не слідкує за собою – це прояви суїцидальної поведінки. Це свого роду крик про допомогу. Він намагається привернути до себе увагу і сподівається що хтось його почує і щось зміниться на краще. Підліток дає зрозуміти, що він хоче поділитися своїми переживаннями, потребує підтримки та розуміння.

Тому, в першу чергу, батьки повинні стати дитині другом, якому можна довіряти. Виявляти щиру участь і інтерес до дитини, але не вдаватися до допиту з пристрастю, а задавати прості, щирі запитання «Що трапилося?», «Що відбулося?». І важливо не те, про що ви говорите із дитиною, а як ви говорите - із щирим переживанні у голосі та турботою. Говоріть з дитиною на рівних та дайте можливість знайти свої власні відповіді, хоч ви й знатимете вихід із ситуації. Роль батьків – уміння вислухати дитину, надати дружню підтримку та бути поряд у всіх життєвих ситуаціях.